Як випливає з Великої Радянської Енциклопедії "будівельна цегла – це штучний камінь правильної форми, сформований з мінеральних матеріалів, що набув каменеподібних властивостей після випалювання або обробки парою. По виду вихідної сировини і за способом виготовлення розрізняють силікатну цеглу (вапняно-піщаний), одержуваний автоклавним способом і глиняний обпалений."

Цегла є одним із найдревніших будівельних матеріалів. Хоча аж до нашого часу широке розповсюдження мала в багатьох країнах необпалена цегла-сирець, часто з додаванням у глину різаної соломи. Застосування в будівництві обпаленої цегли також сходить до глибокої старовини (споруди в Єгипті 3-2-е тисячоліття до н.е.). Особливо важливу роль грала цегла в архітектурі Месопотамії та Стародавнього Риму, де з цеглини (45х30х10) викладали складні конструкції, у тому числі арки, склепіння і т.п. Яскравим прикладом використання цегляного будівництва в Росії часів Івана ІІІ стало будівництво стін і храмів Московського Кремля. До 19-го століття техніка виробництва цегли залишалася примітивною і трудомісткою. Формували цеглу вручну, сушили тільки влітку, обпалювали в підлогових печах, викладених з висушеної цегли-сирцю. У середині 19-го століття були побудовані кільцева обпалювальна піч і стрічковий прес, що зумовили переворот у техніці виробництва цегли. В цей же час з'явилися глинообробні машини бігуни, вальці, глиномялкі. У наш час більше 80% всієї цегли виробляють підприємства цілорічної дії, серед яких є крупні механізовані заводи, продуктивністю понад 200 млн. шт. на рік

При виробництві будівельної цегли підготовка глини здійснюється одним з наступних способів. Глину, що подається з кар'єра, скидають у бетоновані ями, де вона пошарово розрівнюється, заливається водою і залишається на 3-4 дні. Потім глину подають спочатку в склад або безпосередньо на завод для переробки на машинах. За іншим способом глину безпосередньо з кар'єра подають на завод до дробильної і зволожуючої машини. З метою отримання більш однорідної маси глину піддають вивітрюванню і виморожуванню. Спосіб обробки сировини залежить від її характеру і роду виробу.

У багатьох випадках якість глини така, що вона може безпосередньо вступати до ящикового живильника (бешікер), що складається з 2-4 відділень, в залежності від числа сортів глини (жирної і порожньої), що змішуються. Під бігунами глина добре розмелюється і продавлюється через дірчасту тарілку бігунів (величина отворів близько 3 мм.). У бігуни нерідко підкидають бракований сирець. Іноді між живильником і бігунами (більшою частиною при виробництві черепиці) встановлюється зволожуючий шнек, куди надходить необхідна кількість води. Добавка води до маси часто здійснюється під час обробки її бігунами. У цьому випадку застосовують так звані мокрі бігуни.

Сушіння цегли проводиться в сушарках наступних типів: з природною сушкою, з штучною і комбінованою. Природні способи застосовуються головним чином при невеликій продуктивності заводу. Природна сушка досить тривала і при великому обсязі виробництва не цілком рентабельна, тому що потрібно багато складського простору і успіх роботи в значній мірі залежить від погоди. Для штучної сушки застосовують тепло відпрацьованої пари, яка виділяється при охолоджуванні обпаленої цегли, а в деяких випадках тепло димових газів. Нагріте повітря (350-400 С) відсмоктується з обпалювальної печі ексгаустром і подається в сушильну камеру. Завдяки поступовому підйому температури, в закритій сушильній камері з плином часу утворюються випаровування води без помітного руху повітря. Це дуже сприятливо впливає на сушку цегли, особливо для чутливих до режиму сушіння глин в перший період. Сирець нагрівається у вологому повітрі і передчасного висихання його поверхні не відбувається, а волога рівномірно випаровується з усієї маси сирцю. Для забезпечення рівномірності тяги та роботи в печі встановлюють вентилятори. Гази продуктів горіння використовуються для сушіння порівняно рідше, тому що вони діють руйнівним чином на дерево та залізо. Їх слід пропускати по трубах або каналах під підлогою сушарки.

Висушена цегла за допомогою різного роду підйомників і вагонеток подається в піч для випалення. Випалення цегли зазвичай проводиться в кільцевих печах, а останнім часом в тунельних печах. Дана операція проводиться при температурі від 900 до 1000 градусів. При отриманні ж так званого "залізняку" випал проводиться до початку спікання. Залежно від складу глини і часто від ступеня випалу вироби отримують різне забарвлення: при нормальному випаленні - червоне, при слабкому - рожеве, при сильному - темно-червоне. Є також глини багаті вапном, що додають цеглі жовте або рожево - жовте забарвлення. Хороша стінова цегла повинна мати матову поверхню (не склоподібну), при ударі давати дзвінкий, ясний звук, не мати тріщин на лицьових сторонах, раковин і внутрішніх пустот. Вона повинна мати однорідний злам, бути досить пористою і легкою. Відповідно до ГОСТ 90035-39 в залежності від міцності та інших показників цегла ділиться на сорти: марка 150, марка 100, марка 75.

Сухий спосіб виробництва будівельної цегли не вимагає спеціальних дорогих сушильних установок, так як відпресована цегла, не піддаючись сушці, безпосередньо або після вилежування протягом доби, надходить в обпалювальну піч. При виробництві цеглини методом сухого пресування використовують тонкі глини. У процесі виробництва беруть участь преси ударної дії, важільні і револьверні. Випалення відбувається в печах типу гофманських і рідше "зиг-заг", а також у тунельних печах з невеликим перерізом обпалювального каналу, щоб уникнути значних перепадів температур.